Стародавність і середньовіччя
На території сучасного Чернігова виявлені сліди заселення з неоліту і бронзової доби. Наприкінці 7 століття в середній течії річки Десна тут виникло укріплене городище. За переказами, воно отримало назву Чернігів на на честь першого місцевого князя — Чорного.
Вперше Чернігів згадується в літописі під 907 роком. У ранньому середньовіччі місто було центром племені сіверян, а з 9 століття увійшло до складуКиївської Русі, ставши найважливішим і найбагатшим містом держави наряду з Київом і Новгородом.
У 11 — 13 століттях Чернігів був центром Сіверщини і Чернігівського удільного князівства. Першим у ньому господарював Мстислав Володимирович, брат Ярослава Мудрого. Цей князь побудував новий кам'яний княжий двір і почав будову Спаського собору. Після його смерті Чернігів опанув його брат Ярослав, а згодом племінник Святослав Ярославич, родоначальник чернігівської княжої династії Святославичів.
Зусиллями князів і Київської митрополії наприкінці 11 століття в Чернігові було засновано єпархію, яка включала у себе широкі простори східної Русі.
У княжу добу Чернігів знаходився на плато між річкою Десною та її притокою Стрижнем. У центрі міста зноходився замок з княжим двором — дитинець, до якого прилягав окольний град — передгороддя і район Третяк, де мешкали купці й ремісники. Кожна частина Чернігова мала свої оборонні вали. Над Десною лежав торговий Поділ. На середину 12 століття територія міста без подолу становила близько 120 га.
Управління чернігівської княжої династії створювало належні умови для розвитку культури міста і залежних володінь. Це відбилося насамперед на архітектурі й образотворчому мистецтві. Чернігівські монументальні будови 11 — 12 століть, особливо церкви і собори, були видатними пам'ятниками тієї доби. У першій половині 11 століття в центрі дитинця постав Спасо-Преображенський собор. Протягом 12 століття — початку 13 століття було побудовано Борисоглібський собор, Іллінську, Благовіщенську, Михайлівську церкви, Успенський соборЄлецького монастиря, П'ятницьку церкву. Чернігівці княжої доби залишили свій слід також у літературі Русі. Зокрема, чернігівський ігумен Данило був автором опису мандрівки до Святої Землі кінця 11 — поч. 12 століття. Уривки Чернігівського літопису, що не зберігся, знаходимо у пізніших літописних зводах.
Монгольська навала перервала зростання Чернігова на тривалий час. Місто опинилося в залежності Золотої орди. Центр Сіверської землі перейшов до Брянська.
У 1353 році Чернігів підпав під владу Великого князівства Литовського, а у 1503 році був приєднаний доВеликого князівства Московського. Завойовники звели на узбіччях дитинця фортецю і розбудовали передгороддя.
Чернігів не раз зазнавав руйнації від нападів татар. Особливо місто постраждало під час їхніх походів у 1482 і 1497 роках.
У 1618 році за Деулинським перемир'ям Чернігів перейшов від Московії до Речі Посполитої. У 1623 році місто отримало магдебурзьке право, магістрат ігерб, а з 1635 року стало центром Чернігівського воєводства.
Соціокультурний розвиток Чернігова у 14 — 16 століттях гальмувався через постійні війни Великого князівства Литовського і Московії. Ці держави боролися за домінування у Східній Європі, перманентно спустошуючи Чернігівщину і Сіверщину. Перші ж паростки культурного відродження з'явилися із настанням 17 століття. Зокрема, архімандрит Єлецького монастиря Кирило Ставровецький збудував у 1646 році в Чернігові першу друкарню.
Чернігів в гетьманський період
Справжнє піднесення життя Чернігова почалося, коли він увійшов до складу Козацько-Гетьманської Держави і став центром Чернігівського полку. На цей час припадає розквіт культурного життя Чернігова, він став одним з перших культурних центрів України. Культурне відродження Чернігова пов'язане з діяльністю архієпископаЛазаря Барановича, який переніс до Чернігова друкарню, закладену ним у Новгороді-Сіверському в 1675 році. Навколо Барановича утворився літературно-мистецький гурток, до якого належали: архімандрит Єлецького монастиря Іоанікій Ґалятовський, архідиякон Чернігівської єпархії Антоній Радивиловський, ієромонах Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря Л.Тоболинський, поет Іван Величковський, майбутній архієпископ чернігівський Іван Максимович; гравери: Іван Інокентій Щирський, Леонтій Тарасевич, Н.Зубрицький; архітекториАдам Зерніков (Zörnikau), Іван Баптист та ін. З ініціативи Л. Барановича й коштом гетьманського уряду й чернігівської козацької старшини, відновлено і перебудовано в бароковому стилі чернігівські пам'ятки, зокрема Троїцький кафедральний собор (16 ст.). Особливе значення мало створення Чернігівського Колегіуму (1700), який став одним з головних осередків освіти і науки Гетьманщини. У першій половині 18 ст. в Чернігові з'являються нові монументальні церк. (бароккова Катерининська церква, 1715) й світські (будинок полкової канцелярії, відомий під назвою «Мазепиного будинку» або будинок Якова Лизогуба) будови.
Новий час
По ліквідації Козацько-Гетьманської Держави Чернігів з 1782 став центром Чернігівського намісництва, а 1797 — Малоросійскої губернії, з 1808 Чернігівської губернії. Тоді місто нараховувало близко 4 000 мешканців, у 1844 році їх збільшилося до 12 000, 1897 — до 27 000, 1913 — до 35 000. Економічний характер тогочасного Чернігова був адміністративно-торговельно-ремісничий: дрібна місцева харчова промисловість, цегельні, свічковий і миловарний завод тощо. Чернігів поширювався в західному і північно-західному напрямі.
Хоча Чернігів не був великим містом, він і далі, у другій половині 18 століття зберігає значення великого культурного центру. Визначними культурними діячами того часу у Чернігові були: О.Щадунський,Дмитро Пащенко (автор монографічного опису Чернігівського намісництва 1781), генеральний суддя Григорій Милорадович, письменник О.Лобисевич, історик М.Марков та інши. На культурному ґрунті Чернігіва в кінці 18 — на початку 19 століття згуртувалося коло українських «дворянських патріотів», які боронили автономні права України й вимагали визнання дворянських прав для козацького стану: А.Полетика (чернігівський губ. маршал), аматор-історик А.Чепа, Р.Маркевич і Т.Калинський. Вони досліджували історію України, збирали історичні документи, літописи й на підставі їх складали записки про історію й права українського шляхетства, які поширювали по всій території Лівобережної України.
Та найбільше розгорталося культурне життя Чернігова від другої половині 19 століття На відміну від попередньої епохи з її перевагою локальних і станових дворянських інтересів і прагнень, воно чимраз далі набирало загално-національного українського характеру. У Чернігіві працювали історики: О.Лазаревський, граф. Г.Милорадович, О.Ханенко, брати Микола і Митрофан Константиновичі, А.Верзилов, П.Дорошенко та ін.; етнографи О.Маркевич, О.Шишацький-Ілліч, С.Ніс, байкар Л.Глібов, статистики — О.Русов, В.Варзар, П.Червінськмй, В.Шликевич та ін. Дехто з них належав до Чернігівської Громади, однієї з радикальніших на Україні.
Був Чернігів і деяким видавничім центром. Ще з 1858 там почав виходити орган губернатора — тижневик «Черниговские Ведомости» (до 1917). У 1861-63 pp. Л.Глібов видавав «Черниговскій Листокъ», єдину тоді на Чернігівщині Україні українську газету. Від 1861 до 1911 виходили також «Черниговские єпархиальные известия», а в 1868-72 роках «Записки» Чернігівського Статистичного Комітету.
За переписом населення 1897 року в Чернігові жило 11000 євреїв (усе населення 27 000). В основному вони були зайняті у промисловості і комерції а також тримали сади і посадки табаку.
Під кінець 19 століття культурне життя Чернігова значно активізувалося. Головними його осередками були Чернігівське земство і його статистичний Комітет, Губерніальна Архівна Комісія (заснована 1896 з ініціативи О.Лазаревського й Г.Милорадовича), яка у своїх «Трудах» видала в 1897 — 1915 багато документів, Музей Тарновського, подарований його фундатором В.Тарновським (молодшим). У Чернігівському земстві навколо цих установ об'єднувалися місцеві науковці, педагоги, письменники, митці, діяльність яких нерідко виходить за межі Чернігівщини.
Новітній період
На межі 19 і 20 століття жили у Чернігові письменники: Михайло Коцюбинський (похований у Чернігові), Б.Грінченко, В.Самійленко, М.Вороний, М.Чернявський, маляр І.Рашевський, історик В.Модзалевський та ін. Коло цих визначних діячів гуртувалася й виховувалася українська молодь, здебільшого вихованці Чернігівської гімназії й Духовної семінарії. У 1911 ріці відбувся в Чернігові XIV Археологічний З'їзд. 1916 засновано Педагогічний Інститут.
Після березневої революції 1917 в Чернігові створено загони Вільного Козацтва і влада перейшла в руки Центральної Ради. За української влади пожвавилось українське культурне життя (видавництво «Сіверянська думка», щоденник губернського земства «Чернігівщина», орган губернської Ради Селянських Депутатів «Народне Слово», українські школи і т. д.). Перщого лютого 1918 року Чернігів захопило більшовицьке військо; 12 березня 1918 року він повернувся під владу уряду Української Народної Республіки, але знов був окупований більшовиками 12 січня 1919 року. Від 13 жовтня до 12 листопада 1919 року Чернігів був у руках денікінців.
З кінця 1919 року в Чернігові утвердилася радянська влада. У 1925 — 32 Чернігів був центром Чернігівської округи. В 1932 році утворено Чернігівську область. За переписом 1926 року, Чернігів нараховував 35 200 мешканців, у тому числі 57% українців, 20% росіян і 10% євреїв. За доби п'ятирічок завдяки зростанню промисловості населення Чернігіва збільшилося до 69 000. Чернігів зберігає своє значення культурного центру в 1920-их і на початку 1930-их років. Тут діяли: Історичний музей (колишній музей Тарновського, значно збагачений), архів Наукового Товариства Інститут Народної Освіти (з 1920). Діяльність цих установ була щільно пов'язана з ВУАН, зокрема з її історичною секцією та Археологічним Комітетом, з центральними історичними архівами у Києві й Харкові, Інститутом Української Культури ім. Д.Багалія (Харків) та ін. 1926 відкрито театр ім. Шевченка. З Черніговом пов'язані імена письменників: Павла Тичини, Івана Кочерги, Василя Еллана-Блакитного, істориків П.Савицького, Є.Онацького, В.Дубровського, В.Шугаєвського, мистецтвознавця О.Гукала й ін.
По другій світовій війні Чернігів відбудовано за генеральним планом (1945, 1958 і 1968) і реконструйовано. Центр міста зовсім перебудовано у 1950-55 роках (архітекти П. Буклавський, І. Ягодовський).
Населення Чернігова зростало швидко: 1959 — 90 тис. (у тому ч. українці становили 69%, росіяни — 20%, євреї — 8%, поляки — 1%), 1970 — 159 тис., 1980 — 245 000 тис. Промисловість Ч. досягла довоєнного рівня на початку 1950-их років. Провідні галузі промисловості: хімічна, харчова, легка, будівельних матеріалів, деревообробна; найбільші підприємства: Чернігівський завод синтетичного волокна (з 1959), Чернігівський камвольно-суконний комбінат (з 1963), Чернігівська фабрика музичних інструментів (з 1934), фабрика первинної обробки вовни, швейна, взуттєва; підприємства харчової промисловості: м'ясокомбінат, молочна, пивоварна, кондитерська, макаронна, овочесховище; зав. залізобетонних виробів, великопанельних блоків, бетонний, ремонтно-механічний, деревообробний.
Першоджерело: Wikipedia.com